На мою думку, за всі часи існування України наш народ завжди бажав свободи, становлення української культури, визнання нашої співучої мови. Взірець сучасної молоді Святослав Вакарчук сказав: «Незалежність – це не річ. Її не можна купити чи прийняти як дар. Незалежність – це дитина, її треба породити, виховати і захищати усе життя». Ці слова повинні стати для нас життєвим кредо. Зараз у кожного українця з’явився момент, який змусив нас змінитись. Рік, який минає, забрав сотні життів. Люди, які відстоюють нашу з вами свободу, дають нам шанс працювати, відбудовувати та змінювати нашу країну і самих себе. Ми переживаємо ту трансформацію, коли ми стали дійсно патріотичним народом і розуміємо, що не тільки уряд повинен нам щось зробити, а й кожен із нас.
По-перше, неможливо не цінувати, не поважати ту землю, на якій зростаємо ми. Про мальовничість українських просторів широко відомо. Зазвичай пригадуються привабливі ландшафти Карпатських та Кримських гір, хоча родзинка неперевершеності істинно українського пейзажу, безумовно захована на неоглядних рівнинних просторах.
Цікавим прикладом можуть стати слова Григорія Сковороди: «Пізнай свій край, себе, свій рід, народ, свою землю – і ти побачиш свій шлях у житті». Відкривати для себе Україну можна нескінченно, бо це велика безодня, яку можна розгадувати віками. Для мене містом, яке зачаровує з першого погляду, до якого хочеться повертатись знов і знов є Львів. Тут немов зупиняється час, вузенькі середньовічні вулички, у повітрі витає аромат кави, а на Сербській вариться найсмачніший шоколад. З Ратуші відкривається неймовірний краєвид, а виїжджаючи за місто потрапляєш ще в одну казку під назвою «Карпати». Коли неабияк утомившись від круговерті справ і подій, потрапляєш у цей казковий світ високих гір, здається, що усі земні турботи залишаються десь далеко позаду. І немає значення, який місяць буде на листку календаря: січень чи березень, червень чи жовтень – Карпати прекрасні у будь-яку пору року. Тут розумієш правдивість вислову Тараса Шевченка: «Нема на світі України, Немає другого Дніпра…».
По-друге, ми почали розуміти, що держава – це не велика пенсія чи заробітна платня. Держава – це мільйони людей, готових працювати та допомагати один одному заради спільного майбутнього. У нашої країни величезний потенціал: природні ресурси, добрі люди, талановитий народ.
Але потрібно стати на вірний шлях разом з країною. Для цього, спершу, потрібно мріяти про великі речі, щоб ми мали більше віри у власні сили. Немає нічого, що б ми не змогли зробити, і для цього не варто бути генієм,
тому що все залежить від нас.
Рушієм впровадження змін має стати сьогоднішнє студентство. Багато хто вважає, що сьогоднішня молодь пасивна, байдужа, зіпсована егоїзмом. Але це не правда, молодь є пораненою, але вона жива. Впевнена, що знайдеться достатня кількість людей, чия віра в свободу виявиться справжньою і твердою. Сьогодні, як ніколи, потрібні освічені, талановиті та патріотично налаштовані молоді люди. Вони стануть іскоркою, яка запалить полум’я тих, хто розбудує українську державу.
Єдиним гаслом для нас на найближчий час має стати слово «працювати»! Займатись тією справою, яку ти можеш виконувати якнайкраще. Лікувати людей, прибирати вулиці, вчитися, творити, розкривати злочини, підтримувати один одного.
Отже, за часи існування України попередні покоління пройшли багато перешкод: вони боролися, вірили, сподівалися та найголовніше, були разом. Ще багато чого нам доведеться побороти, але я впевнена, що попереду нас очікує тільки найкраще, саме зараз ми робимо перші кроки реальної самоідентифікації. Можна багато писати чи говорити, але найрідніше і найкраще – все одно у серці. Ми – українці. У нас велике майбутнє!
|
